№ 10'2009

І ЩО ТО ЗА «КОЗАЦЬКИЙ СТЕП» БЕЗ «КОЗАКІВ»?.. або Хто і чому завадив українським військовим підрозділам взяти участь у міжнародних навчаннях, запланованих на поточний рік

Іван СТУПАК

Цього року лише у п’яти із сімнадцяти запланованих багатонаціональних військових вишколах взяли участь військовослужбовці Сухопутних військ Збройних Сил України. Посадові особи командування СВ лише руками розводять: провал виконання заходів міжнародного військового співробітництва — не на їхній совісті…

Подібне трапилося кілька років тому, коли, згідно з Указом Президента України, була розпущена Верховна Рада попереднього скликання і ухвалювати Закон про допущення на територію нашої держави іноземних військових підрозділів для участі у запланованих навчаннях було нікому. Однак нинішня ситуація ніякому логічному осмисленню не піддається: і вищий законодавчий орган діє, і коштів на проведення навчань треба було порівняно небагато, а сталося так як сталося — повноцінний вишкіл підрозділів, які готуються до ротації в українські миротворчі контингенти, фактично зірвано.

***

Сталося це кілька років тому. До житомирського 240-го загальновійськового полігону на активну фазу одного з етапів навчань «Козацький степ» вирушив «десант» столичних журналістів. Висвітлювати підготовку вітчизняних миротворців та їхніх закордонних колег для більшості репортерів, фотокореспондентів та операторів випало не вперше, тож дорогою до місця навчань у відомчому автобусі Міністерства оборони розмови точилися здебільшого навколо «бойових» сюжетів із журналістської практики. Особливо запам’яталася розповідь колеги з відомої київської газети, який із захопленням згадував дворічної давності «Козацький степ», коли навчання проходили на теренах Туманного Альбіону: компліменти на адресу англійських військових — організаторів навчань сипалися, мов з рогу достатку.

Запилений ЛАЗ із пишучою та знімаючою братією зупинився перед навчальним блок-постом. Старший групи — офіцер прес-служби військового відомства запропонував колегам пройти до спеціального, обладнаного для медійників майданчика, що знаходився поряд із спостережним пунктом, де розмістилися керівники навчань, військові спостерігачі та представники закордонних дипломатичних місій. Журналістам стисло пояснили суть і задум навчань: українські та польські вояки готуються до чергової ротації в миротворчий контингент у Косовому. Що ж до британської сторони, то, на жаль, мовляв, присутні лише спостерігачі — у королівському міністерстві оборони підрахували, що відряджати в Україну штатний підрозділ буде надто дорого. Спочатку, в очікуванні дійства, цій деталі мало хто надав значення — з якого б це дива було перейматися проблемами фінансування чужої армії, коли попереду справжня вистава: відбиття нападу на блок-пост та військове містечко миротворчого контингенту.

Тож почалося: стрілянина, вибухи, сигнальні дими, гуркіт гелікоптерів, курява за «хамерами» групи підсилення… У розпалі навчального бою до майора-аеромобіліста, очевидно тиловика, підійшов зв’язківець:

— Товаришу майоре, наші телефонують — набої закінчуються, що робити?

Стурбоване обличчя солдата викликало занепокоєння польського офіцера, який стояв поруч, і він також звернувся до українського військовика в блакитному береті:

— Якісь проблеми, колего?

— О, ні — жодних, — одразу ж запевнив його майор і, відвівши подалі солдата, наказав:

— Передай, нехай заощаджують. Я видав усе, що було!..

Мимоволі почута розмова вразила вкрай неприємно. Виходить, мали рацію англійські фінансисти: надто велика розкіш відряджати вояків за тисячі кілометрів на навчання у країну, де навіть необхідною кількістю холостих набоїв забезпечити не здатні. Отож жваво розпочатий бій закінчувався млявою перестрілкою. Поодинокими пострілами майбутні миротворці «налякали» нападників, і ті поспішно почали відступати…

***

За міжнародною практикою всі організаційні витрати, передбачені на проведення багатонаціональних навчань, бере на себе приймаюча сторона. Тобто все — від розмитнення вантажів до забезпечення певного стандарту умов проживання та харчування особового складу іноземних підрозділів покладається на країну — господаря навчань. Наприклад, взяти той же «Козацький степ». Коли він проводиться у Польщі, то всіма цими питаннями опікуються польські військові. Наступного року — англійські чи українські, залежно від того, в якій країні відбуваються навчання. Щоправда, щодо нашої держави існують певні «відхилення»…

За словами виконуючого обов’язки начальника відділу проведення миротворчих навчань управління міжнародного військового співробітництва командування СВ ЗС України підполковника Романа Дрогомана, іноземці з розумінням ставляться до скрутного фінансового становища, в якому перманентно перебувають українські Збройні Сили. Що це означає — зрозуміти не складно. Враховуючи фінансову спроможність українського війська, значну частину витрат, пов’язаних з організацією навчань, закордонні партнери беруть на себе. І це стосується не лише тих випадків, коли вишкіл проводиться на теренах вітчизняних полігонів. Часто-густо витрати на передислокацію українських вояків, озброєння та бойової техніки до іншої країни також стають проблемою приймаючої сторони. Можна згадати, наприклад, навчання, про які з таким захопленням розповідав колега зі столичного часопису. Українсько- польсько-британське тактичне навчання аеромобільних підрозділів «Козацький степ — 2004» тривало шістнадцять діб, з 29 серпня по 13 вересня, на загальновійськовому полігоні «Солсбері Плейн» у Великобританії. Від Збройних Сил України в ньому взяли участь 93 військовослужбовці: 9 офіцерів управління контингенту, аеромобільна рота та офіцери об’єднаного штабу — 74 особи, літак Іл-76 і 10 членів його екіпажу. Всі фінансові витрати стосувалися лише британської сторони. Тобто на проживання, харчування і транспортування особового складу, використання полігонного обладнання, роботу на засобах зв’язку, забезпечення топографічними картами Україна не витратила жодної копійки.

Інший приклад, не менш яскравий, оскільки не на словах засвідчує, що до українських проблем іноземці ще на початку формування партнерських відносин справді ставилися з розумінням. Дванадцять років тому в Хирові відбулися спільні українсько-американські тактичні навчання «Троянський кінь». Кількість учасників розподілилася порівну: сто українських військовослужбовців і стільки ж їхніх заокеанських колег. Показовим є те, що тоді для проведення навчань Сполучені Штати витратили 1356 тис. доларів. Левова частка тих грошей пішла на ремонт казармено-житлового фонду — 839 тис. доларів, 129 тисяч — на пальне. Зі своєї кишені американці також розрахувалися за енергопостачання — 42 тис. доларів, харчування — 65 тис., підготовку району навчань — 62 тис. доларів. Різні супутні витрати склали ще 219 тисяч.

А ось ще один приклад. 2005 рік, навчання «Кооператив Бест Еффорт — 2005». Навчання натовські, за програмою «Партнерство заради миру». Тема вишколу: практичне відпрацювання дій за стандартними операційними процедурами НАТО, тренування особового складу та інструкторів до виконання миротворчих завдань у складі миротворчих сил. Місце проведення — Україна, 232-й загальновійськовий полігон Західного ОК. Склад учасників: від України — 540 військовослужбовців, від інших держав — тисяча представників збройних сил 21 країни (США, Австрія, Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Болгарія, Велика Британія, Греція, Грузія, Ізраїль, Іспанія, Казахстан, Канада, Литва, Македонія, Молдова, Польща, Туреччина, Угорщина, Хорватія, Швейцарія) та спостерігачі з п’яти країн — Єгипту, Катару, Кувейту, Боснії і Герцеговини, Сербії та Чорногорії. Фінансування навчання — за рахунок Фонду Варшавської ініціативи (США).

Таких прикладів за останні 15 років, протягом яких Збройні Сили України беруть активну участь у міжнародних (багатонаціональних) військових навчаннях, можна навести багато. Варто додати, що витрати з нашого боку завжди були меншими, ніж у партнерів. У докризові 2006–2007 роки командування Сухопутних військ на проведення подібних заходів отримувало з державного бюджету трохи більше півмільйона гривень. Минулого року замість замовлених двох мільйонів держава виділила близько 700 тисяч. Про те, яким є стан фінансування у поточному році, соромно й згадувати — три мільйони гривень, третину з яких планувалося витратити лише на розмитнення вантажів, решту — на вишкіл та утримання насамперед вітчизняних миротворчих підрозділів, обернулися відвертим ляпасом — кількома тисячами…

***

Звичайно, те, що іноземні держави беруть на себе значну частину витрат, пов’язаних з вишколом українських підрозділів, не є благодійництвом. Готовність закордонних партнерів до подібного «спонсорства» пояснюється просто: гроші вони вкладають насамперед у гарантування збереження життя своїх вояків, які невдовзі разом з українцями виконуватимуть спільні завдання в миротворчих контингентах. Адже кожного разу для участі в міжнародних навчаннях залучаються військовослужбовці саме тих підрозділів, які плануються до відправки на чергову ротацію. І саме в ході навчань не лише відпрацьовуються різні можливі сценарії взаємодії в ході виконання миротворчих місій, а й налагоджуються певні особисті стосунки між солдатами та офіцерами різних країн, які в подальшому служитимуть разом. А це дуже важливий психологічний фактор, відкидати який щонайменше нерозсудливо. Багаторічний досвід проведення миротворчих операцій засвідчує: взаєморозуміння, як і професіоналізм представників різних контингентів, дозволяють виконувати завдання з найменшим ризиком для життя.

Цього року українські вояки, а водночас і їхні товариші по зброї з армій інших держав «завдяки» неприйняттю нашим парламентом відповідної законодавчої ухвали, надзвичайно низькому рівню фінансування потреб міжнародного військового співробітництва з українського боку були позбавлені можливості повноцінно підготуватися до участі в місіях. «Співдружність – 2009» не відбулася через відсутність можливості взяти участь в них вітчизняної складової УКРПОЛБАТу. «Кленова арка – 2009» також не стала польсько-литовсько-канадським тактичним навчанням без початкового визначення «українсько-…», черговий «Козацький степ» також не відбувся без участі самих «козаків»… Не судилося відбутися і спільному українсько-американському командно-штабному навчанню за допомогою комп’ютерів із залученням військ «Репід Трайдент – 2009». Натомість пройшли національні тактичні навчання «Оцінка – 2009», назвати які спільними можна хіба що умовно — заокеанські партнери чотирьох сотень українських вояків з 95-ї окремої аеромобільної бригади, інженерно-саперного батальйону 12-го інженерного полку, роти РХБЗ 144-го окремого батальйону РХБ захисту 8-го армійського корпусу, також «завдячуючи» цьогорічним українським реаліям, так і не змогли взяти участь у вишколі, який самі ж і профінансували…

***

Станом на вересень у командуванні СВ ЗС України передбачають у наступному році участь підрозділів наших Сухопутних військ у тринадцяти міжнародних (багатонаціональних) навчаннях. Більшість з них вже стали традиційними, а їхні назви — добре відомими у військових колах різних держав світу. Це і «Кооператив Лонгбоу», і «Кооператив Лансер», «Лойал Леджер», «Світла лавина», «Козацький степ», «Кленова Арка»… Ось тільки кількість запланованих навчань не додає оптимізму. Як не крути, а 13 — не найкраще число, особливо зважаючи на цьогорічні обставини…