№ 06'2007

Т-64: чи піде «під ніж» унікальна техніка? або Про те, як українські підприємства «оборонки» намагаються довести: вітчизняне — краще!

Назар ВОЛОШИН, Віктор ГРОМ

Нещодавно на Харківському бронетанково-ремонтному заводі працювала комісія Міністерства оборони України, до складу якої входили представники Департаменту економічно-господарської діяльності, провідні фахівці конструкторсько-технологічних центрів, інші посадовці. Висновки, які будуть зроблені за результатами її роботи, стануть визначальними в подальшій долі значної кількості надлишкових танків Т-64.

Сталося так, що після розпаду Радянського Союзу Україна отримала велику кількість військової техніки, зокрема бронетанкової. На думку багатьох фахівців, «шістдесятчетвірки», які дісталися нам у спадок від «непереможної і легендарної» — унікальні бойові машини. Недарма за радянських часів вони не випускалися на експорт, а потрапляли виключно на озброєння тих кількох груп радянських військ, які дислокувалися за межами Союзу. Тобто танки Т-64 вироблялися лише для радянських танкових підрозділів, а для себе, як відомо, зброю тоді залишали найкращу. Напередодні розпаду комуністичної імперії, виконуючи міжнародні угоди, особовий склад, техніку та озброєння груп військ було виведено з територій інших держав. Так і опинилися цілі танкові армії на українській землі.

За роки незалежності в ході створення та реформування національного війська з’ясувалося: збройним силам нашої держави не потрібно стільки танків, навіть якщо вони найкращі у світі. Тому в Харкові посадовці зібралися заради вирішення дилеми: що робити з армадою тих бойових машин, які є зайвими, — модернізувати чи утилізувати?

Найпростіший спосіб позбуватися танків, які раніше в один стрибок могли дійти до Ла-Маншу, — порізати їх та й здати на металобрухт. А за це отримати певні кошти і спрямувати їх на вирішення, наприклад, соціальних потреб військовослужбовців ЗС України — будівництво житла, збільшення розмірів грошового забезпечення тощо. Однак є й інший варіант, який, до речі, вже сьогодні втілює в життя, причому за власні кошти, Харківський бронетанково-ремонтний завод.

Фахівці підприємства дійшли висновку, що на базі Т-64 можна розробити чимало зразків броньованої техніки, яка в майбутньому зможе не лише поповнити арсенал українського війська, а й стати конкурентоспроможною на світовому ринку озброєнь. При цьому великих коштів на опрацювання проектів харків’ян не потрібно.

Нині чимало військових експертів вважають, що найбільшим попитом незабаром користуватимуться важкоброньовані бойові машини, орієнтовані на транспортування піхоти і ведення бою безпосередньо в одній лінії разом із танками. Такі машини матимуть захист на рівні танка, забезпечуватимуть швидке десантування піхоти без ризику ураження від фронтального вогню, будуть оснащені зброєю, призначеною для знищення насамперед протитанкових цілей.

Як зазначив Володимир Воробйов, заступник директора підприємства по зовнішньо-економічній діяльності, найбільшого успіху в цьому напрямку нині досягла військова промисловість Ізраїлю. Бронетехніка, виробництво якої розгорнуто в цій країні, з метою максимального захисту екіпажів бойових машин скомпонована так, що, наприклад, двигун БМП або БТР розміщено у передній частині корпусу, а не ззаду, як у класичному варіанті. Окрім того, у задній частині машини встановлено броньовані двері, через які в разі небезпеки екіпаж має можливість швидко вибратися назовні.

Головний конструктор заводу Микола Степанов розповів нам, над чим працює сьогодні Харківський БТРЗ. Виявляється, на базі Т-64 створено важкий БТР (БТРВ-64), який при подібному рівні захисту має менші габарити та масу і більший корисний об’єм бойового та десантного відділень, аніж БТР ізраїльського виробництва «Немерах». Все це стало можливим завдяки встановленню на базі Т-64 малогабаритного плаского двигуна українського виробництва. Таким чином харківським інженерам-конструкторам вдалося зменшити моторно-трансмісійне відділення, порівняно з тим же «Немерах», більше, ніж удвічі. Завдяки потужній танковій базі БТРВ-64 оснащуватиметься різноманітним озброєнням, загальна вага якого може сягати 5,5 т. А це вже бойова машина піхоти з важким бронюванням (БМПВ-64).

При цьому, враховуючи загальносвітові тенденції та можливості власного виробництва, фахівці заводу пропонують використовувати башту з озброєнням, яке на сьогодні вже добре зарекомендувало себе, має значний попит та порівняно невелику вартість. Йдеться про 30-мм гармату 2А4, спарений з нею 7,62-мм кулемет ПКТ, стабілізатор озброєння, телевізійний приціл з системою трансфокації та димові гранатомети. Сама башта може бути підключена до каналу дистанційного керування, що дає можливість командиру або оператору вести вогонь, перебувати поза корпусом машини. Наприклад, коли машина підбита, або ж для створення лінії оборони.

Микола Степанов також зазначив, що від існуючих систем з аналогічним озброєнням цю башту відрізняє повна відповідність сучасним вимогам безпеки для екіпажу та десанту: боєзапас озброєння розміщується за межами броньованого корпусу машини, тобто зовні, у розвиненій задній частині башти. Таке розміщення боєкомплекту, окрім того, що захищає екіпаж та десант від наслідків вірогідної детонації, значно спрощує систему живлення зброї та підвищує надійність її функціонування. Та найголовніше те, що боєзапас не займає місце всередині БМПВ-64, що дає змогу розмістити, окрім членів екіпажу, ще 12 піхотинців у повній амуніції, а в разі потреби, — двоє нош з пораненими.

На думку головного конструктора заводу, нова броньована машина може виявитися настільки досконалою, що невдовзі можна буде говорити про перспективу заміни нею застарілих БМП-1 та БМП-2 радянського виробництва. А поки що БМПВ-64 завдяки уніфікації її ходової частини та моторно-трансмісійного відділення з Т-64, може бути введена до штату танкового взводу, що дасть можливість вже на такому рівні формувати загальновійськові підрозділи, займатися розширеним типом бойової підготовки і виконувати значно складніші тактичні завдання, а в технічному аспекті – забезпечувати більш ефективне обслуговування та ремонт.

Враховуючи сучасні тенденції в галузі розробок військової техніки, спрямовані насамперед на «конфлікт малої інтенсивності», можна припустити, що сучасні бойові дії забезпечуватимуться невеликими підрозділами масштабу рота—батальйон, зібраними у самостійні мобільні групи, спроможні діяти у відриві від баз забезпечення протягом 3—5 діб у режимі «марш-пошук-переслідування». На цей час усе тилове і технічне забезпечення підрозділів, які вестимуть бойові дії, покладатиметься на структури різного рівня, які використовують в якості транспорту переважно автомобільну техніку. Однак сформувати на базі нині існуючих автомобілів підрозділ, який забезпечуватиме ефективні дії мобільної групи, через слабку захищеність автівок та їх низьку прохідну здатність в умовах бездоріжжя — неможливо. Такі завдання під силу лише гусеничній техніці, зі значним, захищеним бронею корисним об’ємом, яка за рівнем швидкості пересування і захисту відповідатиме основному бойовому танку.

За словами представника департаменту економічно-господарської діяльності МО України Дмитра Колесника, сьогодні переробка корпусу танка Т-64 у БМПВ-64 в умовах ремонтного підприємства коштує близько 450 тис. гривень (без вартості озброєння). Дмитро Миколайович також охарактеризував основні техніко-економіні показники реалізації цього проекту. Зокрема, робота по реконфігурації корпусу Т–64 під переднє розміщення МТВ з установкою функціонального модуля для перевезення піхотного десанту — орієнтовно 450 тис. гривень. Остаточна вартість шасі Т-64 — 70 тис. гривень, капітальний ремонт шасі — 80 тис., а вартість КД на одиницю — 70 тис. гривень. У сумі виходить 670 тис. гривень, або ж 130 тис. доларів (без вартості озброєння).

Залишається сподіватися, що незабаром, після прийняття рішення на державному рівні та відповідних полігонних „тест-драйвів» нової бойової машини, знайдуться кошти на її серійне виробництво. Якщо БМПВ-64 приймуть на озброєння, то в недалекому майбутньому наше військо замість застарілих зразків БМП-1 і БМП-2 отримає сучасну потужно броньовану, ефективну бойову машину піхоти. На жаль, нині на Харківському БТРЗ до такого варіанту розвитку подій ставляться досить стримано. Найімовірніше модернізованою українською технікою, як це вже не раз бувало, зацікавиться насамперед світовий ринок озброєння. Іноземці добре знають ціну харківським «виробам», тож без закордонних контрактів заводчани не залишаться. Звісно, тримати марку на світовому рівні престижно і почесно. Але коли ж настане той час, що й українське військо купуватиме зброю у вітчизняного виробника?