№ 01'2007

СТРОКОВА У СТИЛІ “МОДЕРН”

Не є таємницею, що сьогодні практично у кожному військовому колективі існують певні проблеми як із набором на контрактну службу, так і “плинністю” наявних кадрів контрактників. А от “безперспективна” строкова, навпаки, з кожним роком стає все популярнішою: нині без військового квитка юнак не отримає більш-менш нормальної роботи навіть у приватних структурах, не кажучи вже про державну службу. Тому виконувати свій конституційний обов’язок до війська йдуть не тільки учорашні школярі, а й люди з вищою освітою, які мають право на відстрочку. Відтак, коли постало питання “модернізації” строкової служби, у 80–му окремому аеромобільному полку розпочався цікавий експеримент – комплектування військової частини військовослужбовцями-строковиками одного періоду служби.

Факт, погодьтеся, безпрецедентний. Адже до цього часу з відомих широкому загалу новацій, які “обкатувалися” на практиці у військах, можна назвати хіба що експерименти у сфері логістики (обслуговування військових їдалень цивільними підприємцями), а із оргзаходів з особовим складом — комплектування однієї з механізованих бригад Сухопутних військ ЗС України військовослужбовцями військової служби за контрактом.

Зрештою, докладно розібратися в суті цього заходу можна тільки на місці. Отож про видимі “плюси” та існуючі “мінуси” його нам розповіли компетентні особи 80-го оаемп.

Однією із основних умов переукомплектування було переведення особового складу строковиків другого періоду служби в іншу військову частину. Майже всі “піврічники” відбули для продовження служби в 79-й окремий аеромобільний полк у Миколаєві. Залишили лише комендантську роту: близько тридцяти строковиків старшого періоду служби, які залучалися до несення вартової служби та чергувань на об’єктах військової частини.

За словами командира 80-го оаемп, комплектування військової частини строковиками одного періоду служби виключно задля боротьби з “дідівщиною” — занадто вузьке, однобічне бачення мети цього експерименту. Вона ж, насамперед, полягає у тому, щоб на моделі окремого полку відпрацювати повний цикл бойового злагодження частини: від призову строковиків до загального тактичного навчання військової частини з бойовою стрільбою.

Ну а як щодо боєготовності? Адже на початку експерименту (у вересні—листопаді) в полку був, як-то кажуть, мертвий сезон. “Молодняк” поки що не готовий ані до несення служби, ані до виконання елементарних бойових завдань. За словами полковника Оверіна, така ситуація передбачена: адже у повній бойовій готовності залишається миколаївський окремий аеромобільний полк, куди зібрали строковиків другого періоду служби. У разі “форс-мажорних” обставин діятиме ця частина. До речі, ще одна особливість експерименту — призов строковиків до обох аеромобільних полків (у Львові та Миколаєві) здійснюватиметься лише один раз на рік. Це знову ж таки для того, щоб особовий склад міг без відриву на підготовку молодшого призову завершити повний цикл бойової підготовки. Частини будуть, так би мовити, перекривати одна одну: поки, припустимо, львівський полк здійснюватиме восени набір, військовослужбовці весняного призову в іншій частині вже будуть готові до виконання бойових завдань.

Командування частини не випадково робить ставку на сержантів-строковиків. Воно вважає, що їх призначення на ці посади — є наочним прикладом і стимулом для решти особового складу. Мовляв, мій товариш, який виявив старанність і наполегливість, став сержантом, а я що — гірший? І знову ж таки, не слід забувати про потенційно негативний вплив старшого призову. Це, за словами командира частини, перебуває під суворим контролем. Ті “піврічники”, яких залишили для несення вартової служби, фактично не мають контактів з “молодняком”.

Хоча повністю заперечувати факти “чублення” між наймолодшими солдатами не можна, адже навіть в “однорідному” здавалося б середовищі є сильніші та слабші. На моє запитання з цього приводу полковник Оверін відповів, що ризик виникнення таких інцидентів існує переважно в перші дні прибуття до частини. І такі випадки будуть придушуватися, як-то кажуть, у зародку та каратися згідно з вимогами Статуту. Такий підхід до справи, на думку командира частини, має себе виправдати. Поки що у ньому є більше “плюсів”, ніж “мінусів”.

Більш детально про аспекти бойової підготовки розповів заступник командира 80-го оаемп підполковник Віктор Вовк, який одночасно виконує обов’язки начальника адміністрації батальйону молодого поповнення.

Основні “плюси” комплектування військової частини солдатами одного призову офіцер вбачає у можливості поступової планомірної підготовки військовослужбовців-строковиків. Виконання повного її циклу одним призовом він вважає найоптимальнішим варіантом. До цього, наприклад, коли призов здійснювався один раз на півроку, молодий солдат після складання Військової присяги потрапляв до підрозділу, у якому вже відбувалося бойове злагодження взводів. Зрозуміло, що “зелений” боєць ще мало розуміє свою роль, а тим більше власні функції у цьому процесі. Тут основним виграшним здобутком нововведення є поступовість. До того ж, навчальні плани докорінно не відрізняються від існуючих. Отож на одиночну підготовку солдата виділено два місяці. Не враховуючи терміну перебування військовослужбовців у підрозділі молодого поповнення, за який вони здійснили парашутний стрибок та виконали початкові вправи навчальних стрільб з АК. Після цього десять тижнів відводиться на підготовку відділення і близько двох місяців — на злагодження у складі взводу, яке завершиться взводними бойовими стрільбами. Згодом — аналогічний процес вже у складі роти і батальйону, а у фіналі — ротні та батальйонні тактичні навчання. Якщо навчальний процес відбуватиметься без ускладнень і збоїв, а програма буде засвоєна солдатами на сто відсотків, приблизно за шість місяців військова частина отримає боєздатні підрозділи. А батальйон як тактична одиниця вже зможе виконувати певні завдання. У ході навчального процесу, особливо польових занять, розігруватимуться бойові ситуації по ліквідації незаконно створених озброєних формувань.

Щоправда, 12 місяців, з точки зору офіцера, — недостатній термін для строкової служби. За цей час військовослужбовець засвоює лише теорію. А от для виховання у нього бойового духу, який необхідний для виконання конкретних бойових завдань, часу може не вистачити.

Однак занепокоєння заступника командира аеромобільного полку щодо бойового духу молодих солдатів, на мій погляд, було передчасним. Солдати-новачки досить швидко “включилися” у навчальний процес. До складання Військової присяги вони навчилися вправно марширувати, засвоїли необхідний мінімум знань зі Статутів ЗС України, матеріальну частину особистої зброї, і під час виконання навчальних стрільб дехто з них показав непогані результати. Хоча основним випробуванням для “молодняка” був парашутний стрибок.

Заступник командира 80-го оаемп — начальник парашутно-десантної служби полку підполковник Олексій Гусенко розповів, що на 2007 навчальний рік для особового складу аеромобільного полку заплановано 4464 навчально-тренувальні стрибки з парашутом — у першу чергу вночі та зі зброєю й спорядженням. Близько 800 з них — для підготовки військовослужбовців молодого поповнення.

Загалом на парашутно-десантну підготовку “молодняка”, згідно з програмою, було відведено більше 40 годин, які умовно поділялися на три етапи. Перший — заняття на спорудженнях парашутно-десантного комплексу, другий — вивчення матеріальної частини парашутів з контрольними заняттями. Тільки після цього солдати отримали допуск. Ну й остання — це безпосередньо здійснення стрибка, перед яким шість годин військовослужбовці виконували бойову укладку купола і дві — передстрибкове тренування. Слід відзначити таку цікаву деталь: упродовж всього підготовчого періоду вони завжди працювали попарно. Заступник командира 2-го аеромобільно-десантного батальйону з ПДП капітан Степан Чепіль пояснив: перевага такої методики полягає в тому, що у “двійці” молоді солдати можуть контролювати один одного, вчасно помічають помилки товариша і допомагають їх усунути. Не обійшлося, звичайно, без проблем, адже частина парашутів, які призначалися для десантування молодих солдатів, вже майже вичерпали свій ресурс використання. До того ж у полку сутужно з комбінезонами-“мабутами”. Замість них солдати отримали технічні “підмінки”. Також, за словами офіцера, у полку, на жаль, немає спеціалізованих приміщень для укладки парашутів. Отож доводилося проводити навчання у клубі та спортзалі. На щастя, “відмовників” ( на слензі аеромобілістів — це військовослужбовці, які відмовилися стрибати з парашутом) не виявилося. З цього приводу начальник ПДС полку підполковник Гусенко зазначив, що до стрибків отримали допуск тільки ті солдати, які склали заліки з наземної підготовки на оцінку не нижчу за “добре”. Та й десантування пройшло без особливих труднощів. А головне — не підкачала техніка. Коли спостерігав за молодими бійцями, на думку спало порівняння: соколи теж виштовхують своїх зміцнілих пташенят з гнізда, щоб ті навчилися літати. Отож “крила” у новоспечених аеромобілістів виявилися міцними.

Найбільше клопотів з підготовкою і навчанням особового складу, на мою думку, випадає на командирів рот. Адже фактично половину полкової програми навчального процесу (індивідуальна, відділення, взвод, рота) строковики виконують саме у складі роти. Отож хто як не ротний повинен мати власний погляд на нововведення в полку. Свої думки та занепокоєння з цього приводу висловив командир 2-ї аеромобільно-десантної роти 1-го батальйону полку старший лейтенант Анатолій Рахнянський.

У цілому офіцер задоволений і підтримує цю новацію. Однак уже зараз він може назвати проблему, з якою доведеться стикатися конкретно йому. Справа у молодших командирах. Наприклад, за штатом у роті десять сержантів. Сьогодні ці посади укомплектовані військовослужбовцями військової служби за контрактом на 20 відсотків. Решту кандидатів на сержантське звання обиратимуть з новоприбулих строковиків. Для допідготовки їм доведеться вибути до навчального центру як мінімум на три місяці. Повернуться ж вони тоді, коли у полку вже розпочнеться бойове злагодження взводів. Відтак, для командування особовим складом залишиться... два контрактники. І це ще не найбільша проблема. Річ у тому, що кожний командир має свій стиль роботи. Злагодженість підрозділу певною мірою залежить від того, наскільки строковики розуміють свого командира, а він, у свою чергу, знає сильні та слабкі місця кожного зі своїх підлеглих. Новий цикл бойової підготовки частини розрахований якраз на те, щоб перетворити підрозділи в єдиний мобільний навчений організм. А от “випадання” майбутніх сержантів з такого колективу буде явно не на користь справі. По-перше, після “учебки” вони не зможуть, як-то кажуть, з коліс влитися в колективи своїх взводів і відділень. Фактично вони — нові люди. До того ж, певний дискомфорт відчуватимуть не тільки рядові, а й самі сержанти. Адже у навчальному центрі програма бойової підготовки не така, як у полку. Зокрема, відсутні стрибки. А строковики за цей час встигнуть “пострибати”. І тут уже проблема — в авторитеті. Мовляв, ти з парашутом не стрибав, уночі не стріляв, яке ж ти маєш право командувати і чому взагалі можеш навчити? І дійсно, командний рівень сержанта — випускника “учебки” здебільшого незадовільний. Скажу відверто, я й сам не раз чув, як вихованці навчальних підрозділів називають їх або “мучебка”, або... “підмітальний підрозділ”.

У цілому це питання могла б розв’язати підготовка сержантського складу на базі полку, тобто без відриву від загального процесу бойової підготовки. Кандидати на отримання “личок” відразу практикувалися б у керуванні особовим складом, вивчали своїх підлеглих. Такий підхід матиме й значний виховний вплив, адже рядові бачитимуть, що їхні однолітки знають і вміють значно більше за них. А знаючи психологію юнака, можна бути впевненим, що пасти задніх охочих не знайдеться.

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ